Теорія умовних речень в англійській граматиці відноситься до вивчення умовних речень, які використовуються для вираження різних можливостей або гіпотетичних ситуацій. Ці речення утворюються шляхом поєднання головного і підрядного речення, а їх структура залежить від типу вираженого стану.

Існує чотири основні типи умовних речень: нуль умовних, перше умовне, друге умовне та третє умовне. Нульовий умовний оператор використовується для вираження загальних істин або фактів, тоді як перший умовний оператор використовується для того, щоб говорити про майбутні можливості. Другий умовний оператор використовується для вираження гіпотетичних або нереальних ситуацій у сьогоденні чи майбутньому, а третій умовний використовується для розмови про минулі нереальні ситуації.

Крім цих чотирьох типів, існують також змішані умовні речення, які поєднують елементи з різних типів умовних речень. Розуміння різних типів умовних речень і того, коли їх використовувати, має вирішальне значення для ефективного спілкування англійською мовою. Оволодівши цією теорією, учні можуть точно висловлювати свої думки та передавати різні ступені впевненості чи ймовірності.